Сергій Гладир, один із найталановитіших українських гравців нового покоління, змусив говорити про себе всю баскетбольну Україну в другій половині минулого сезону. Влітку він довів своє право виступати у складі національної збірної. Цього року Сергій продовжує демонструвати не по роках зрілу гру, хоча й трапляються часом прикрі невдачі, а «Миколаїв» не завжди демонструє той рівень, якого вправі вимагати вболівальники після минулорічних успіхів команди. Про те, що надія миколаївського й українського баскетболу продовжує прогресувати, свідчить і факт включення Сергія Гладиря в символічну п'ятірку першої половини сезону на основі опитування тренерів команд Суперліги. В останньому матчі проти «Хіміка» захисник «корабелів», попри поразку «Миколаєва», зайвий раз довів невипадковість такого вибору, показавши фантастичну гру й ставши найкориснішим гравцем 17-го туру.
 

Сергію, ти знаєш, що тебе голосуванням тренерів обрали до символічної п'ятірки першої половини сезону?
 

Так, я в курсі, але для мене це стало справжньою несподіванкою. Я не очікував. Адже на цю позицію претендувало багато чудових гравців, які, як мені здається, з кращим результатом закінчили першу половину сезону. Той же Манучар Маркоішвілі, наприклад…
 

Можливо, тут зіграло свою роль, те, що Маркоішвілі не гравець основи, а ти один із лідерів свого клубу. Ти читав інтерв'ю з Олу Фамутімі, котрий сказав, що йому найскладніше захищатися саме проти тебе? Приємно чути, що один із найкращих захисників ліги так високо тебе оцінив?
 

Читав. Звичайно, мені було дуже приємно.
 

Скажи, будь ласка, минулого сезону в тебе був кращий відсоток 3-х очкових і гірший 2-х очкових, а в цьому навпаки. З чим це пов'язано?
 

Пов'язано, гадаю, з тим, що минулого сезону я більше працював над цим компонентом гри. Плюс у нинішньому році я став більше ходити в прохід під кільце, набагато більше.
 

Так, це було особливо помітно в минулій грі з «Хіміком», коли ти взяв ініціативу на себе в останній чверті. Ти повірив у свої сили, зрозумів, що можеш витягти команду?
 

Я просто відчув упевненість в собі, відчув, що можу проходити і забивати. Саме за такої гри, яку демонстрував «Хімік», це могло спрацювати.
 

Як гадаєш, в чому причина того, що в іграх на виїзді у тебе більш ніж удвічі гірший рейтинг ефективності – 7.3 проти 18.6 очок у домашніх поєдинках? Можливо, ти незручно почуваєшся в гостьових матчах чи тебе якось по-іншому тримають?
 

Ні, в першу чергу, спрацьовує психологічний аспект – впливає чужий зал, вболівальники, котрі підтримують не нашу команду, а суперника.
 

А як на грі такого чистого снайпера, яким ти є, позначається різниця в кільцях дома і на виїзді?
 

Як вам сказати… Просто, дома на тренуваннях ми здійснюємо дуже багато кидків, а на виїзді часу, щоб пристрілятися до чужого кошика, недостатньо. Гадаю, відсотків на п’ятдесят цей фактор таки спрацьовує.

Влітку в іграх за збірну України ти виступив надзвичайно вдало, зокрема, у Франції. Чи були якісь особливі відчуття, чи додалося впевненості перед початком нинішнього сезону після того, як ти грав проти таких зірок, як Тоні Паркер, Якуба Діавара?
 

Якщо чесно, я навіть занадто переоцінив власні сили.
 

Дякую за відвертість. Ти вчасно це зрозумів?
 

Ні, на жаль, не вчасно. Почав приходити в себе лише через місяць а то й більше після початку чемпіонату.
 

Тобто ти чекав, що заграєш сильніше, а сталося навпаки?
 

Ні, я чекав, що буду грати краще, і це таки відбулося. Просто не одразу й не тому, що я про це думав, а тому, що працював над собою.
 

В чому причини такого короткотривалого виступу «Миколаєва» в єврокубках, який обірвався на німецькому «Скайлайнерз»? Які очікування були на сезон у Європі?
 

Нам хотілося пройти далі, та й завдання перед командою було поставлене саме таке. Просто не вистачило налаштованості на перемогу. А те, що німці з великими труднощами добиралися до Миколаєва й потрапили на гру майже одразу ж з автобуса, також зіграло з командою злий жарт. Ми через це розслабилися й програли.
 

Тобі не здається, що більшість проблем «Миколаєва» нинішнього сезону пов'язана саме з розслабленістю, недостатнім настроєм на ігри?
 

Ні, не думаю. Про себе можу сказати, що в мене нічого подібного немає. Просто, нинішній чемпіонат доволі сильний з великою кількістю непередбачуваних ігор.
 

По тобі видно, що, коли тебе змінюють або ж під час тайм-ауту, ти весь заряджений на боротьбу, й емоції б'ють через край. Коли йдеш на лаву під час тайм-ауту, про що ти думаєш?
 

Думаю? Я слухаю що каже тренер.
 

Але ж розслабитися чи перевести дух якось намагаєшся? Вистачає тієї хвилини, щоб зібратися з новими силами?
 

Так, я намагаюся перевести дух, і – знову в бій!
 

Як налаштовуєтеся на гру з «Донецьком»?
 

Після цієї гри інших шансів може не бути. Треба тільки перемагати. Якщо й цю гру програємо, то турнірна ситуація для команди стане зовсім скрутною.
 

Скажи, будь ласка, чого очікуєш від другої половини сезону й від команди, і від себе? Які цілі ставиш перед собою?
 

Ідеально було б довести команду до п'єдесталу або хоча б потрапити в четвірку за підсумками плей-офф. Для мене і для команди це стало б найкращим результатом.

Минулого року в плей-офф ви достатньо сильно попсували нерви «Хіміку». І тепер всі знають, наскільки страшним суперником може бути «Миколаїв» саме в іграх дома на виліт. Що спрацювало: домашня атмосфера так заряджає на боротьбу чи, можливо, фактор недооцінки вас суперником?
 

В першу чергу, – вболівальники, котрі забезпечують нам чи не найкращу підтримку в Україні. А так, гадаю, ні для кого не секрет, що дома ми зазвичай граємо дуже сильно.
 

Хочеться потрапити в символічну п'ятірку, але вже за підсумками всього сезону?
 

Хочеться, звичайно, не буду цього приховувати. Я буду докладати максимум зусиль і дуже старатися, щоб потрапити в неї.
 

Повертаючись до розмови про Олу Фамутімі, кого найважче тримати і проти кого найважче грати тобі?
 

Треба подумати, адже в лізі дуже багато хороших гравців. Ну а виокремив би я, напевно, Діму Забірченка. А щодо того, кого найважче тримати, то, мабуть, Артура Дроздова.
 

Ти пересікаєшся в іграх Суперліги з товаришами по збірній Олександром Кольченком, згаданими Дмитром Забірченком і Артуром Дроздовом, вам доводиться тримати один одного, іноді йти в жорсткий контакт. Чи немає потім якихось взаємних образ, коли збираєтеся разом у таборі національної команди?
 

Ні, в жодному разі. У грі ми всі суперники, і компромісів бути не може. Адже ми граємо в різних клубах, і кожен робить все, щоб саме його команда перемогла. Коли ж ми разом граємо в збірній, то прагнемо, щоб перемогла наша спільна команда. У збірній ми забуваємо про сезон.
 

Що ж, Сергію, дякую за щире та цікаве інтерв'ю. Успіхів тобі й команді.
 
Олексій Наумов

http://sl.ukrbasket.net/news/1155.htm